Здрастуйте!
Давайте відразу, не відштовхуючись від берега, стоячи в човні, що збирається пристати до берега під назвою “ЗДОРОВ’Я”, домовимося про одну маленьку деталь…Деталь ця стосується особисто Вас! Стосується вона, як не дивно, такого повсякденного і, порядком набридлого запитання, яке ставиться самому собі: “Я хочу бути здоровим (а)?”
Що за запитання?!?!” – відповісте Ви і будете частково праві. Маєте рацію, тільки частково, оскільки інша частина цього питання має таку мааааааленьку підковику: “А що я, власне кажучи, для цього роблю? Причому роблю не з “понеділка”, а прямо сьогодні! Прямо зараз!”
Так ось! У моїй особі Ви знайдете саме того суворого і вимогливого “човняра”, який не буде гребти замість Вас. Гребти будете саме Ви! Причому, гребти посилено, бо течія дуже швидка і човен легко може викинути на мілину або каміння! Я ж сидітиму в човні то за штурвалом, то на носі, пильно вдивляючись в русло річки, щоб уникнути непотрібного зіткнення або висадки на безлюдний острівець, тобто усіляко сприятиму нашому СПІЛЬНОМУ плаванню. ви готові?
Подумайте ще раз – гарненько! Адже відпливши від берега, нас одразу підхопить швидка стрімнина ЗОБОВ’ЯЗКІВ… І, хоча, зобов’язань перед самим собою, але це, повірте, набагато складніше, ніж виконання обов’язків перед іншими! Готові? Тоді, По-місцях! І, як то кажуть: “Попутного вітру!”
********************************
Будь ласка, почитайте і подумайте!
Займаючись із людьми, різними за віком, соціальним становищем, за статтю, я помічаю одну деталь, яка, на перший погляд, може здатися сторонньому спостерігачеві абсолютно незначущою: відсутність внутрішньої установки на зміну себе!
Зовні, людина приймає все те, про що ми з нею розмовляємо. Підтримує, погоджується, ствердно киває головою, але все це відбувається тільки з боку “приймання”, тобто працює тільки як “приймач”. Коли ж справа стосується її – особистого, безпосереднього розв’язання ситуацій, які раніше проговорювали в бесідах, ось тут-то і відбувається стопор!
Як правило, цей стопор простежується в малозначущих, начебто, ситуаціях: ну, сказав (а) йому (їй) як зазвичай; ну, не стримався; ну, подумав про нього (неї) одне, а сказав зовсім інше тощо…
Але, дорогі мої, – наше життя і складається з таких ось “малозначущих” деталей! Механізм складного годинника складається з десятків малесеньких гвинтиків і пружинок, і лише в злагодженій роботі кожної з них відбудеться точний хід годинника…
Я працюю з людиною, ми з нею займаємося, і все добре! Але тільки тоді, коли вона приймає активну сторону партнера! Коли ж вона “дає” можливість працювати тільки мені за себе, а сама відсторонюється від партнерства, тобто від своєї роботи, – ось тоді починає відбуватися механізм збою, і відображається це, як правило, на запущених фізичних недугах – їхньою активізацією.
Шановні (хоча, які ви шановні, якщо самі до себе ставитеся зі зневагою й лінню!), звертайте всю свою увагу на момент особистої відповідальності за власне здоров’я, невіддільною частиною якого є ваше психічне врівноваження. Життя – це робота! Робота над своїми думками, словами, вчинками і вона ніколи не починається і ніколи не закінчується – вона безперервна! Будь ласка, пам’ятайте про це!
СУМНІВИ і двочастинність…
“Смотря на реку прямо пред собой в раздумьи, старайся видеть то, что протекает в данній миг …”
У цих віршованих рядках я спробував відобразити момент розуміння, осмислення та прийняття поняття: strong>ЖИТТЯ – це річка. Як, часом, у нас відбувається, та й не часом, а дуже часто: зараз, в даний момент життя, у нас все йде чудово (тобто і я, і всі оточуючи, це помічають). робота ладиться, здоров’я-добре, в особистому житті – чудово! Але, ось тут-то і підстерігають нас підступні вороги, які зачаїлися і дуже підступні: СУМНІВ та двовимірність .
Ти починаєш, раптом, чомусь, аналізувати своїм розумом (“дядьком Васею”, як я жартівливо його називаю) цю ситуацію і думати про її мінливість, мінливість і “перехідність”. Непомітно, на м’яких, котячих лапах, підкрадаються думці про те, що ось тепер, коли в тебе, нарешті, все добре, життя може й навіть обов’язково піднесе яку завгодно гидоту у вигляді… і мозок судомно розпочинає стрімкий підрахунок усіх гидот, про які ти десь раніше чув, із кимось це відбувалося, та й у тебе колись, щось уже було…
І все!!! У твоєму житті, яке до цієї секунди було забарвлене білою, сліпучо-яскравою фарбою радості й щастя, настав момент розпачу, душевного сум’яття, незрозумілого й непізнаного занепокоєння та очікування того найгіршого, що (ти вже вирішив, прийняв і знаєш!!!) неодмінно має статися з тобою! Коли?!?? І ти чекаєш його…
Життя поступово починає забарвлюватися в сірі, а потім-чорні і коричневі кольори меланхолії, нудьги, песимізму, байдужості, байдужості, пасивності.
Знайоме таке Вам? Тільки чесно – траплялося подібне з Вами? Сумніви і двоїстість – набагато гірше, ніж сама поразка і неуспіх! Хоча б тому, що в невдачі присутній реальний, а не вигаданий факт, і її автором, найчастіше, а часом і в цілому, – являєшся тільки ТИ! Так, так – тільки ти і ніхто інший, і ніщо інше!
Коли з властивим похмурій людині самомазохізмом ти починаєш проєктувати неіснуючу, а вигадану майбутню ситуацію, наділяючи її всілякими деталями і тонкощами невдач, безнадійності, сумнівами; то в підсумку – в голові, майбутня ситуація розбивається об рифи цих самих негативних думок і зазнає катастрофічного лиха! А тепер зупинися на мить і подивися уважніше: події, як такої, ще й близько немає, але вона вже безнадійно розбилася об твою “твердиню” мислеформ. І чого ж позитивного, скажіть на милість, чекати від цього в майбутньому?!
Подумай, тільки зібрано й уважно: що світліші й радісніші думки в тебе сьогодні, зараз, то більше в твоєму прийдешньому житті станеться позитивних зрушень, бо тільки замислись – думками, твоїми думками, твориться життя, а ще думками, своїми негативними думками, ти затуляєш себе від благодатних відвідувачів: удачі, успіху, сприятливих ситуацій тощо тощо. Але знай – думками ти притягуєш до себе і те негативне, що, власне, і не збиралося з тобою статися…
Думками створюються першопричини ВСІХ твоїх захворювань!.. Усе, що відбувається навколо тебе і в тобі, – це, лише наслідок твоїх “блудливостей” розуму…
Який напрошується висновок? Адже ви розумні! Подумайте! Правильно – для зміни зовнішнього насамперед необхідно змінити внутрішнє, тобто СЕБЕ!!! Тільки хочу застерегти Вас: не намагайтеся боротися зі своїм “дядьком Васею” і не думайте, що зумієте перемогти його!!! Це буває тільки в кіно або в різного роду телешоу. Насправді, в будь-якій боротьбі страждають завжди двоє, не кажучи вже про боротьбу з самим собою, де наслідком завжди буде тільки одне – поразка! Тут, на мій погляд, є два шляхи: перший – ти намагаєшся видалити з голови й “із серця геть” усі ті чорні думки та геть забути про них, та є другий шлях: коли ти спрямовуєш УСІ свої думки, дії на позитивне, добре, світле! Тобто, свідомо, ти починаєш ставати у своєму рідному “колгоспі”-організмі чуйним і вибагливим агрономом, для якого майбутній, ще навіть не закладений у благодатний ґрунт урожай, – це не одномоментна вибаглива вимога начальства, яке нічого не тямить у твоєму діловодстві, а обмірковане, творче вкладення у тривалу перспективу, яка приносить добрий щоденний врожай позитивних думок, діянь, емоцій.
Так, у тебе є “голова колгоспу” – твій розум, свідомість, але тільки в плідній і постійній роботі свідомості і підсвідомості, затвердження та ухвалення на кожному засіданні позитивних і конструктивних рішень, можливо побудувати надійне, міцне і спрямоване на світлу перспективу господарство загалом, тобто тебе самого, сподіваюся, коханого, самого себе!
Усіх благ вам!
Ваш Сергій Коваленко…
