Нічний дощ застав мене здивованим підняттям брів, коли я визирнув у вікно… Він був дрібний, інтенсивний, але не осінньо-нудний, а жваво-радісний – весняний! Вранці, коли я остаточно прокинувся, моєму погляду постала картина зими, яка понуро минає. Уже по-справжньому минає: зі струмочками, що течуть із груд злежалого снігу, що височіли ще з вечора. Вкрита ще вчора товщею снігу земля оголилася у своїй неприкритій сіро-коричневій непривабливості. Кущі та дерева стояли здивовано відкриті усьому світові без свого пишного білого вбрання.Численні калюжі відбивали ще сіре, але вже по-весняному високе небо.Одна тільки ніч! Лише кілька годин лютневої ночі до невпізнання змінили все навколо! Те, що короткими, зимовими днями і довгими ночами стомлювало нашу свідомість, стискало холоднечею і пронизливою вогкістю; те, що наповнювало нас зимовим смутком очікування; те, що створювало неповторно-радісне збудження під час кидання сніжок, стрімкого катання на лижах – якось непомітно і швидко змінилося повсякденним дзюрчанням струмочків, ніздрюватою, як у тіста, яке підійшло, структурою снігу, готового перетворитися на свою рідку форму, що пишається спрагою до оновлення. Одна ніч! Одна тільки ніч і все в природі змінилося! Давайте подивимося, як це відбувається в нас -HOMO SAPIENS… Ми щось довго, ґрунтовно, докладно готуємо, розраховуємо, очікуємо і… день минає за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком… Ми створюємо і чекаємо. Чекаємо, заздалегідь сформувавши і передбачивши всі найдрібніші деталі нашого майбутнього творіння… У передчутті ми нетерпляче потираємо руки, ознайомлюємо з майбутнім ще результатом усіх, кого можемо, і, що ближче готовий очікуваний результат, то ми стаємо дедалі неспокійнішими та неспокійнішими і…
(сюжет №1)
Наша улюблена дитина, на яку ми “витратили” 18 років свого життя; в яку вкладали і вкладали, утрамбовували і знову вкладали. Наше дитя, яке зобов’язане було вступити до престижного ВНЗ на престижний факультет і далі – після його закінчення, жити процвітаючим життям, перевіреним нами (!!!), раптом – каже нам уранці, що воно буде вступати тільки туди, куди воно саме хоче!!!
Або ось…
(сюжет №2).
Ми ретельно, копітко і старанно “сидимо” на жорсткій і модній дієті, в очікуванні захоплених поглядів, побачивши нашу осину талію, що з’явилася на популярному пляжі, відмовляючи собі у різноманітних “смаколиках”, і раптом – рано вранці, напередодні відпустки, шеф повідомляє про необхідність проведення аврального етапу роботи з причини надвигідного контракту. І все!!! Пізно ввечері, прийшовши додому, ви з несамовитістю і захватом втраченого раніше, поїдаєте італійський сирний суп, смажену курку, запиваючи все це, для початку, фужером вина, потім – келихом пива і закінчував банальної чаркою горілки, кидаючи сльози злості в її прозорий вміст. Або ось (сюжет №3). Довгих сім років збираєте на купівлю спокусливо-комфортною, розташованої в центрі міста квартирі, знову-ж таки, відмовляючи собі в усьому. Доглядаєте в магазинах відповідні меблі, дизайнери створюють на ватмані майбутній інтер’єр, уявляєте, як зустрічаєте ранковий схід із мансарди, попиваючи запашну каву… Аж раптом!.. Фірма-підрядник виявляється банкрутом, і всі ваші вкладення (із енною кількістю інших) надають посильну матеріальну допомогу якомусь офшору в Уганді… чи от – продовжуватимемо? Повірте, таких “чи от” , кожен із нас може згадати не один десяток! Життя. Наше життя. Усе наше життя… Раптово, вночі, проходить ось такий ось раптовий і неочікуваний зимово-весняний дощ і все змінюється! Пам’ятайте, як казав Ісус: “Живіть, як птахи: легко і вільно …” Це означає, що треба жити сьогодні й зараз, наділяючи цей сьогоднішній день і кожну мить свого життя радістю його наповнення, свободою й легкістю ухвалення рішень, відповідальністю за їхнє виконання, прийняттям змін. Пам’ятаймо про те, що нічний зимово-весняний дощ не знищує все, створене довгими зимовими добою, а надає їм нову форму існування. Це і є ЖИТТЯ, в його безперервній мінливості… Адже саме в цьому і полягає краса напівтонів яскравої картини під назвою ЖИТТЯ!
ваш Сергій Коваленко
