Наприкінці червня 2011 р. ми з дружиною (дозвольте представити: Венера – моя богиня не тільки на ім’я, а й за своєю суттю. Вона чудовий художник: живопис на склі, олія, акрил, акварель тощо) “вирвалися” з міської метушні, галасу, необґрунтованих і нестриманих емоцій, поспішності, дріб’язковості тощо, й опинилися – лише за 14 годин (!) у світі первозданного спокою, умиротворення, неусвідомленої радості та щастя: ми стояли на землі Верховини – землі покритих смереками гір, галасливих струмків, хмаринок, що торкаються обличчя. …Ви знаєте, через багато років, у душі у мене знову виникло почуття глибокої вдячності й ЛЮБОВІ до нашого Творця! Виникло це почуття з мааааленької деталі: я, нахилившись до струмка, який протікає під ногами, набрав у долоні жменю води і просто так – без жодного побоювання, випив її! Ви не можете уявити собі це таке просте, але забуте нами – людьми почуття: РАДОСТІ, ЩАСТЯ, УМИРОТВОРЕННЯ!!! Щастя не від того, що в тебе успішно відбулася вигідна угода, радості не від того, що ти взяв дешевше будь-що, ніж твої конкуренти, умиротворення не від свідомості наповненості шлунку вишуканими наїдками в престижному ресторані – НЕМАЄ! Ці почуття виникли ПРОСТО, від ковтка набраної зі струмка води! Давайте, на мить, замислимося над значенням такого часто вживаного нами слова, як умиротворення… Згадаймо з уроків шкільної програми по-російській мові: префікс, корінь, суфікс, закінчення. Згадали? Отже: префікс – У; корінь – МИР і Творити. Ви розумієте, що дало нам це слово?! А що ми, у своїй повсякденній повсякденності, найчастіше робимо? Хіба творимо? Хіба творимо? Можливо, але тільки свій, маленький світ! Робимо добре тільки собі, та й чи робимо? Струмочок, що протікає і весело дзюрчить під ногами, нагадав мені про те, що ми – кожен з нас (!), є нероздільною частинкою того єдиного і цілого, що називається матінка-Земля… Як ми звертаємося до своєї матері, мами, матусі, матусі, матусі? І як ми звертаємося до нашої матінки-Землі?! Ви знаєте, у мене ніколи (наскільки я пам’ятаю) не виникало хоча б маленького бажання зробити комусь боляче або погано, і зараз, підносячись над дзюркотливим під ногами струмочком, у мене не виникло почуття зверхності, почуття ГОСПОДАРЯ землі. Ні! Тільки глибока вдячність до цих цілющих струмочків! А скільки таких ось – маленьких, непомітних струмочків, ми поховали своїми амбіціями ГОСПОДАРЮЮЮЧИХ землі?! Витоки – це не тільки метеринське лоно, що дало нам життя. Це не тільки стіни маленької квартирки або величного особняка, це не тільки назва населеного пункту або країни, де ти з’явився на світ… Витоки – це ВЕСЬ навколишній світ, який знаходиться в тобі, а ти – маленька, але нероздільна частка цього світу.
Давайте просто подивимося на дощові хмари очима, сповненими вдячності й любові, давайте просто окинемо ласкавим поглядом маленький запорошений кущик біля дороги, давайте просто внутрішньо, душею, посміхатися й радіти один одному, поверніться, будь ласка, до своїх ДЖЕРЕЛ. А витік у всіх нас, один: ЛЮБОВ!
Ваш С.Коваленко
