З мислителів: “Не моря розділяють народи, а невігластво, не відмінність мови, а ворожі відносини.”
Д. Рескін
Сподіваюся, ви погодитеся зі мною, що у світі сьогодні відбувається щось абсолютно незбагненне для нашого середньостатистичного розуму. Усі ці запаморочливі зміни в науці, економіці, політиці, і в усіх інших галузях катастрофічно швидкоплинні. Причому настільки, що для шкіл не встигають друкувати нові підручники, а дітей уже не навчають усьому потроху, як у добрі старі часи, а лише чомусь і як-небудь – на все вже не вистачає часу. А нинішні комунікаційні зв’язки в буквальному сенсі змінили наш час і простір. Усе стало поруч, ну просто-таки тут і зараз.
Сьогодні навіть бабусі кличуть онуків з двору обідати винятково мобільним телефоном, а Інтернет у кожного в кишені штанів. Щодня руйнуються вчорашні фундаментальні істини, і людство, що розкрутило цей божевільний темп, уже саме ніяк не встигає за ним наздогнати.
Сьогодні не тільки ніхто не знає, як жити завтра, ніхто навіть не уявляє собі, чого можна очікувати від завтрашнього дня. Проте всі ці перегони ні на секунду не припиняються, а навпаки нарощують і нарощують оберти, і нам уже ніколи навіть подумати, що ж буде там, де закінчиться ця рівна дорога? А чи не обрив?
Сьогодні ми підійшли, а можливо, вже й переступили за ту межу, переступати яку, можливо, й не варто було б. Наші невгамовні бажання смачно поїсти, м’яко поспати, і бажано ще й з хорошою людиною, вже досить скоро можуть довести нашу улюблену планету до повної моральної та фізичної дистрофії. Але, незважаючи на це, ми наполегливо продовжуємо її ґвалтувати й гризти, причому зовні та зсередини.
Завдяки таким нашим високоморальним якостям, як безмежна відданість ідеалам, абсолютна безстрашність, патріотизм і героїзм, у світі накопичилося стільки зброї, що її стало страшно застосовувати, оскільки цілком очевидно, що в подібній війні вже не залишиться ні героїв, ні патріотів. Проте людство наполегливо і копітко продовжує працювати на цьому, звичному для нього, терені.
Наша одвічна допитливість і приголомшливі успіхи в науках, цілком можливо, в недалекому майбутньому змінять нашу людську подобу. Приміром – ми станемо більш великогабаритними, як це, до речі, вже сталося з японцями, або, скажімо, у нас виростуть роги, причому наше подружжя вже не матиме до цього жодного відношення.
Можна й надалі продовжувати порушувати ці нерозв’язувані проблеми, нічого більш конструктивного при цьому не роблячи, тільки рано чи пізно розбиратися з ними нам однаково доведеться, і що довше ми будемо це відкладати, то більші складнощі будуть виникати на шляху їхнього розв’язання.
Уже сьогодні на цей процес не в змозі вплинути жодна супердержава, ні окремо взята Америка, ні окремо взята Європа, і взагалі будь-хто окремо взятий. І це не дивно, оскільки спільні проблеми неможливо вирішити роз’єднано. У такій, м’яко кажучи, не надто перспективній ситуації людям як повітря необхідна одна загальнолюдська держава зі своїм воістину загальнолюдським урядом. І багато хто з нас, імовірно, уже й сам про це здогадується.
Далеко не останнє місце посідають націоналізм та інші аналогічні йому ізми.
У що може вилитися велика національна ідея, коли вона набуває всеосяжної влади, у середині минулого століття дуже наочно продемонстрував німецький нацизм.
Сьогоднішнє життя таке, що будь-яка самоізоляція, в буквальному сенсі, може виявитися смерті подібною. І, тим не менш, дуже багато хто з нас, навіть у такій ситуації, все ще намагається відгородити від сусідів високим парканом свою улюблену Батьківщину та її велику історію. А якщо випаде така можливість, то ще й відхопити від них якийсь шматочок для себе. Ще значною мірою роз’єднують нас світові релігії та інші дрібніші вірування.
Якщо нації багато в чому взаємодіють, і навіть цілком здатні до об’єднання, то якесь зближення різних віросповідань може наснитися, хіба що в кошмарному сні. Іншого й не дано – будь-яка релігія непохитно визнає тільки свою віру неспростовною істиною, всі ж інші вважає єрессю, а їхніх представників, у найм’якшому варіанті, людьми шкідливими для спілкування. А в разі, коли будь-яка з них здобуває реальну владу, то на землі настають похмурі часи. Якщо вдуматися, то тисячолітній рейх, про який мріяли нацисти, вже існував у середньовічній Європі. Та сама жорстка тоталітарна система, той самий агресивний фанатизм, і багато в чому схожі принципи. Подивіться, чи не правда схоже. Усі ті, хто не визнає нашої віри – виплодки Сатани і вороги Господа, беззастережно, підлягають викоріненню вогнем і мечем. А вже методи гестапо і святої інквізиції схожі абсолютно, аж до дрібниць.
Ну а тепер про найголовніше і найістотніше гальмо.
Безумовно, це ми з вами. Це наш власний, дуже особистий і дуже нами улюблений егоїзм. Усе перераховане тут і багато чого з того, що не перераховано, створено виключно в ім’я його і завдяки йому. Створено нашими руками і, на жаль, часто на нашу ж власну голову.
Сьогодні слово глобалізація поки ще цензурне, але вже для багатьох звучить як не зовсім пристойне. Оскільки іншого ще не винайшли, а процес, як то кажуть, іде, я все-таки змушений його вжити. Прошу мене вибачити. Отже, глобалізація – це процес єднання людства в щось цілісне. І це єдине, що нас може врятувати в ситуації, що склалася.
Сьогодні ми самі перекриваємо собі кисень у прямому і переносному сенсі, і можемо зрештою перекрити його остаточно. Якщо, звісно, своєчасно не змінимо сприйняття своєї індивідуальності щодо інших індивідуумів і навколишнього світу. Адже очевидно, що об’єднатися у своїх зусиллях ми зможемо лише тоді, коли від самого початку кожен із нас почне відчувати себе, так само як і всіх інших людей, що населяють планету, як частину єдиної структури, єдиного організму, єдиної душі.
Коли людство сприйме себе єдиним цілим з усією світобудовою, і як про це йдеться у святих писаннях, із самим Творцем. Десь у глибині душі ми вже й зараз цілком уявляємо собі, що в реальності все це єдине за своєю суттю, а будь-яке його ділення – лише людська ілюзія, породжена сьогоднішньою нашою свідомістю і сприйняттям дійсності. Можливо, хтось, прочитавши це, здивовано знизує плечима – так, є такі проблеми, але ж ми якось яким чином можемо що-небудь змінити? Дійсно, ми з вами, на жаль, не в змозі створити уряд, здатний вирішувати глобальні завдання. Але цього від нас ніхто й не вимагає, ми можемо зробити набагато більше – переглянути свої власні стосунки до довкілля, і якщо це зробить кожен, то все інше, вже як суспільна потреба, саме потягнеться за нами. На перший погляд, і це може видатися нереальним – мовляв, хто ж це захоче ділитися чимось своїм, нажитим працею, із ледарем або пияком. Насправді все набагато простіше – основою для нашого зближення є аж ніяк не комуністичні гасла, а скоріше біблійні заповіді – не кради, не бреши, не заздри, люби ближнього свого, як самого себе, тощо. Тому, для початку, давайте хоча б перестанемо тягнути зайвий, непотрібний шматок ковдри на себе. І якщо хтось навіть просто замислиться про це, то вже й це буде його першим кроком від свого его до величезного світу, який його оточує. Кажуть, що найчастіше зміни відбуваються в людині в екстремальних, стресових ситуаціях, під впливом будь-яких зовнішніх або внутрішніх катаклізмів.
Але ми, як люди розумні, чудово розуміємо, що навряд чи варто чекати моменту, коли нас почне клювати, невідомо в яке місце, той самий смажений півень. Є для цього ще одна важлива причина – як би не проґавити момент, і як би не виявилося пізно.
Сьогоднішній світ змінюється надзвичайно швидко, і час прискорюється як ніколи раніше. Чи зуміємо ми вижити, чи встигнемо зберегти необхідні для цього умови на планеті?
Ми прості смертні і навряд чи належимо до числа великих пророків. Проте, це питання до нас. Оскільки ні чиєсь, а наше з вами майбутнє і майбутнє наших дітей дуже значною мірою залежить від нас же самих.
з розсилки: “Відшукай усьому початок, і ти багато чого зрозумієш”
