СІРІСТЬ
(есе)

Сьогодні вранці я проїжджав мостом через Дніпро. Погляд зупинився на свинцевій сірості води. Чому він зупинився саме на цій, нічим не примітній сірості? Не знаю. Я помітив, тільки, що ця сіра нерухомість являла собою основу для всього, що нависало зверху: опори моста, буї, крони дерев, тінь чайки, що пролітає. Якийсь абсолютний спокій охопив мене. Я уявляв, що ось зараз я помістю на водній гладі баржу і вона ляже на цю гладь нерівним силуетом бортів і капітанської рубки. Сонце, заховане за низько навислими хмарами, вигляне і відобразиться блискучим, мерехтливим диском.

Стріла портового крана повернеться, замре над водою і за мить відобразиться в цій сірій воді нерівною лінією тросів і талей. Дивіться, як багато образів ковзнуло у мене в уяві. І це, всього лише, тьмяний, свинцево-сірий колір. Сірий колір. Сірість …

Давайте згадаємо, як спокійний сірий колір на водній гладі і давайте пригадаємо той же сірий колір в іншому ракурсі. Цей ракурс – ми, люди. Кожен із нас частенько чув відгуки про будь-кого (але не про себе!) : « Суцільна сірість! Він якийсь сірий, непоказний!» і справді, коли у людей щодо між собою домінує одноманітність, байдужість, відчуженість, безвихідь, тоді ми приписуємо цим станам сірий колір незадоволеності, нудьги, сонно-депресивності. Дивлячись на сіру, свинцево-сіру поверхню води ми можемо уявити собі картини принадно-інтригуючі, з легкою поволокою таємничості і недомовленості. Чи не тому, що самі не хочемо бачити щось інше? Чи не хочемо наділяти цю сірість чимось цікавим, що кидає на сірість штрихи того, чого ми самі хочемо побачити?

Сірість створюється тільки в наших умах, а потім уже, прийнявши її і зжившись з нею, сірість проникає в наші серця! Коли ця сірість охоплює тільки розум, тоді ми ще можемо вдаватися до залучення захоплюючих образів; але коли сірість проникає в серця – то тут все стає набагато гірше! Давайте пам’ятати, що сірий колір – це лише відтінок білого. Давайте пам’ятати, що за сірим, похмурим ранком, може наступити сліпучо яскравий, сонячний день! Давайте самі розбавлятимемо сірість тими фарбами радості, щастя, життя, які є у кожного з нас, тільки їх необхідно дістати і користуватися ними.

Сергій Коваленко