Відмова від вимогливості та вміння прощати – ключі до щастя.

Внутрішній спокій може бути досягнутий лише тоді, коли ми відмовимося від вимогливості та навчимося прощати. Така відмова є інструментом, за допомогою якого ми можемо змінювати свої відчуття і позбавлятися страхів, переживань, звинувачувальних суджень. Необхідно постійно нагадувати собі, що Любов є єдиною реальністю. Всі наші відчуття, в яких не є Любов, є спотвореними. Відмова від вимогливості та прощення допомагають виправити ці спотворення, дозволяють бачити в собі та інших одну лише Любов.

Використовуючи “виборчу забудькуватість”, скинувши темні окуляри, які змушують наше повне страхів минуле домінувати над сьогоденням, ми починаємо усвідомлювати, що правда Любові є завжди. Сприймаючи у своїх відчуттях лише Любов, ми відчуваємо радість. Відмова від вимогливості означає, що ми позбавляємося думок про те, що інші люди могли б зробити для нас, або про те, що ми зробили для них.

Зберігаючи у пам’яті жалю, ми переповнюємо свій розум страхом, то ми самі стаємо рабами спотворених сприйняттів. Коли ж у відмові від вимогливості і прощення ми бачимо своє єдине завдання, намагаємося дотримуватися цього правила постійно, примушуючи до цього свій розум, тоді ми виходимо з полону і стаємо по-справжньому вільними. Відмова від вимогливості спростовує хибний висновок у тому, що ми всі роз’єднані, створює почуття єдності і єдності. Відмова від вимогливості і прощення в даному контексті багато в чому відрізняються від уявлення про них, яке нам вселялося. Воно полягає не в тому, щоб дивитися зверхньо на тих, хто нам не подобається, виявляючи до них терпимість.

Відмова від вимогливості та прощення означають, що ми самі маємо змінити своє сприйняття тих, хто образив нас. Розум тих, хто не вміє прощати, переповнений страхом. Вони впевнені у правильності своїх уявлень про оточуваних, у істинності виправдань свого гніву та звинувачуваних суджень. Вони непохитні у своїй впевненості, що майбутнє та минуле однакові, що змінити їх неможливо. Для них майбутнє не повинне відрізнятися від минулого. Такі люди схильні розглядати всіх як винних, водночас вважаючи себе цілком невинними. Вони прагнуть утвердження своєї правоти через конфлікт, розглядають всіх і всі окремо. Внутрішній спокій їм чужий.

Вважаючи когось винним, я тим самим посилюю почуття провини і невпевненості. Я не зможу відмовитися від вимогливості до самого себе, якщо не прагну робитиму це по відношенню до оточуваних. Не мають жодного значення думки про те, як хтось чинив по відношенню до мене в минулому чи вчинить у майбутньому. Моє порятунок від почуття страху і провини буде повним лише тоді, коли я відмовлюся від вимогливості і навчуся прощати. Більшість із нас засновує свою систему переконань на досвіді минулого та на відчуттях органів чуття. Вам не доводилося замислюватися над тим, що ми віримо в те, що бачимо? Або, як говорив комедійний актор Фліп Вільсон, “що бачиш, те й отримуєш”.

Оскільки всю інформацію про навколишній світ ми отримуємо через свої органи почуттів, може здатися, що стан нашого розуму повністю контролюється зовнішніми враженнями. Така думка сприяє тому, що ми розглядаємо себе як індивідів, роз’єднаних між собою і самотніх у жорстокому та роздробленому світі. Складається враження, що саме навколишній світ служить джерелом поганого настрою, що переповнюють нас, почуття пригніченості і страху. Ця система переконань змушує припустити, що навколишній світ є причиною, а ми й наші переживання – наслідком. Давайте розцінювати таку систему переконань як явище, що перевертає все догори дном. І до того ж віджило.

Що станеться, якщо ми приймемо на віру думку, що всі наші сприйняття визначаються мисленням? Можливо, ця нова і незнайома точка зору може здатися навіть кумедною, особливо те, що думки називаються причиною, а сприйняття – наслідком. оскільки наші сприйняття лише дзеркальне відображення, а не реальність. Уявіть собі ще раз, що ваш розум – це кіноапарат, що проеціє свій внутрішній зміст на навколишній світ. Тоді, якщо наш розум переповнений неприємними думками, цей світ і люди в ньому теж виглядатимуть у чорному світлі.

Якщо ж у вашому розумі панує спокій, то таким самим виглядатиме і все навколо вас. Ми самі можемо вирішувати, чи прокинутися нам вранці у дружньому світі, чи глянути на нього крізь окуляри, що пропускають лише Любов, чи ні. Корисно буде вирішити для себе, чи варто намагатися контролювати події зовнішнього світу. Адже натомість ми можемо стежити за своїм внутрішнім світом, обираючи лише ті думки, які нам бажані. Спокій розуму починається зі спокою у власних думках, а потім поширюється на зовнішній світ. Безконфліктне бачення світу (наслідок) якраз випливає зі спокою нашого розуму (причина).

Ми всі здатні змінювати зміст наших думок. Ми можемо замінити думки, що засмучують нас, пригнічують і викликають почуття страху, на такі, які забезпечили б нам внутрішній спокій. Я звик вірити, що причини мого поганого настрою криються у вчинках інших людей або в незалежних від мене обставинах і подіях. Такий настрій може виявлятися у вигляді гніву, ревнощів, обурення чи депресії. Але насправді всі ці почуття лише прояв постійно страху, що постійно розтерзає мене. Від цього можна назавжди позбутися, якщо зрозуміти, що завжди є вибір між відчуттям страху та почуттям Любові, яке виникає, якщо свою Любов поширити на оточуючих.

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.