Ненависть така, що знищує і тебе. А чи є порятунок?
Як Ви там сказали? : “Я вибираю любов…” Але як можна вибрати те, що нам не притаманне, якщо наша природа – ненависть? Саме через цю нашу природу ми не знаємо і не розуміємо, що таке любов. Кожен із нас усередині себе тягнеться до неї, шукає її. Але знайти і знайти її ми не можемо, тому що любов передбачає об’єднання на найглибшому, глибинному рівні, а ненависть може тільки руйнувати. У мороці ненависті, що заповнює нас, горить, горить вогник, спущений милосердною рукою того, хто створив нас. І тільки цей крихітний шматочок світла і рятує, і веде, і тримає на плаву. Якщо, спираючись на нього, прокинутися від страшного сну ненависті й подивитися на світ довкола, ми побачимо, що в будь-якому місці, хоч би де ти опинився, все приготовано для тебе, щоб ти зміг насолодитися… Ти приходиш до крамниці й можеш знайти там усе, що тобі потрібно, адже весь світ працює тільки для цього. Ти приходиш до театру – все там в очікуванні глядача: зал, сцена, актори. Усе – для тебе. Потяги, літаки, пароплави – готові відвезти тебе в будь-яку точку світу. Книги пишуть для тебе, знімають фільми – для тебе, інтернет – до твоїх послуг! Це не наївний погляд людини, відірваної від життя, це просто погляд людини, яка встала на ноги, і готової вийти з “перевернутого” світу, у якому перебуваємо ми всі. Увесь фокус у тому, щоб побачити світ – єдиний, не роздертий на частини нашою ненавистю. ми бачимо не справжнє обличчя світу, а обличчя, викривлене гримасою ненависті, і приймаємо цю гримасу за його істинне обличчя.
“Зітри випадкові риси, і ти побачиш – світ прекрасний!”
Подумаймо – адже кожен із нас на своєму робочому місці щось створює для ВСІХ. Зовсім не для себе (бо кожному з нас не потрібно ТАК багато), не для господаря, який, звісно, зробить на цьому гроші, але продукт нашої праці передасть УСІМ. Тож, коли людина розуміє це, вона може подумати про тих, ДЛЯ КОГО вона працює, та потурбуватися про них, як про своїх близьких. Люди, які шиють одяг, подумають про тих, хто буде його носити, і пошиють одяг чудового крою, зручний і красивий. Ті, хто роблять цукерки, покладуть у них тільки корисні й потрібні добавки, як для своїх улюблених дітей. А ті, хто роблять бомби і гвинтівки, подумають про те, для чого вони це роблять, і не будуть їх робити.Ось і відповідь!!! Ось і порятунок!!! – почати створювати в ОБХІД нашого руйнівного начала світ, де ніхто не повинен турбуватися про себе, адже все суспільство вже подбало про нього… Ми раби зовсім не наших божевільних господарів (які теж раби божевільного світу, створеного нами ж), не наших божевільних правителів (які теж такі ж раби, як і ми всі). Ні. Ми раби нашої ненависті, яка невблаганно тягне нас до загибелі. Накинути намордник на її наїжачену пащу, побачити посмішку перехожого й утримати її у своєму серці. І на цій ДОБРІЙ усмішці побудувати свою наступну мить, день, рік. Передати її кожному, кого ти зустрінеш сьогодні.
Боже мій, це ж ТАК просто! Але – боже мій! – У перукарні на сусідній вулиці всі стіни прикрасили фотографіями працівників та їхніх дітей і батьків, які посміхаються кожному, хто входить: “Мир тобі!” Це не чергова посмішка статевого: “Чого зволите-с?”. Ні, так посміхаються тому, кому справді раді. Нам потрібно лише відкрити серця одне для одного і побачити справжній світ. І це все. Кажуть, що ТАК ми можемо перемогти нашу смерть.
