Духовне цілительство – що це таке?

Кожна людина, яка живе на землі, незалежно від її віку, статі, віросповідання та умов життя, має одного явного ворога, який непередбачувано з’являється, – хворобу. Багато століть і навіть тисячоліть людство веде нерівну боротьбу з цим підступним “ворогом”, що завдає свої удари раптово і влучно.

Створено цілі галузі науки, безліч учених умів та їхніх помічників день у день шукають заповітний порятунок від хвороб. Навіть ідея про вічне життя і безсмертя стає не такою привабливою перед обличчям відсутності здоров’я.

Навіщо потрібне вічне життя нездоровому тілу? Адже тоді воно загрожує перетворитися на вічну муку. Який же таємний сенс закладений у боротьбі людини за власне здоров’я? Чи не схожа ця боротьба на битву Дон Кіхота з вітряком? І хто ж буде переможцем у цій боротьбі?

Людина, у своїй звичній схильності до логічного аналізу, визнає тільки те, що очевидно (“очима видно”), що можна помацати, побачити, почути або нюхати.

Точно такий самий підхід практикується і в питанні пошуку лікування від захворювань.

Якщо болить рука або нога, цілком логічно почати лікувати хворобу, а точніше, місце розташування болю, а не його першопричину. Але варто один раз замислитися про духовну першопричину хвороби і порочне коло розірветься. Тіло страждає й подає сигнали про збої у своєму природному функціонуванні – щось не так, десь порушений гармонійний стан, щось не виконано, і для того, щоб пізнати суть цього явища, варто звернутися до його першопричини.

У медицині під причиною захворювання розуміють наявність органічного ураження, інфекції, вірусу, шкідливої звички, травми, тобто певний видимий прояв. Але все це є лише наслідком основної, духовної причини. А ось вона-то і ховається за видимим проявом і міститься в невидимих сутностях людини – душі та розумі.

Ми визнаємо існування душі, але, фактично, наша душа й тіло є незнайомцями стосовно одне одного, хоча мають бути в постійному спілкуванні, гармонії.

Хвороба – це і є сигнал про порушення внутрішньої гармонії, а порушником завжди є той, хто страждає, тобто тіло – порушник гармонійного стану людини. Згадайте, як часто, зробивши щось, людина дивується сама собі й нарікає на те, що, мовляв, “біс поплутав”, але ж біс – це не що інше, як тіло з хтивістю, яке вийшло з-під контролю розуму та душі.

Подивіться на світ, який нас оточує, – наскільки в ньому все гармонійно й природно. Кожна жива істота знає своє місце і призначення – риба йде на нерест у призначений час, тварини вчасно розмножуються тощо. Усі живі істоти ніби підкоряються якомусь невидимому, але відмінно налагодженому Управлінню. Вони не мучаться в пошуку сенсу життя, не ведуть боротьбу із законами природи, не сперечаються про порожнє.

Прийнято вважати, що людина – найрозумніша істота живого світу, здатна мислити й усвідомлювати свої дії. Але, на жаль, тільки людина є головним порушником природних законів природи, законів Єдиноначальності – Управління Господом. Та більше, людина вигадує нові, свої власні закони, які здебільшого суперечать загальній гармонії, що оточує нас. Людина, як син або дочка Господа на землі, наділена найголовнішою відмінністю від усього іншого живого світу – Розумом. Ми всі бачимо, як у світі все створено, існує і функціонує, як величезна гармонійна система: одне є першопричиною іншого, друге пов’язане з третім тощо. Людина – це теж своєрідна система, але не система органів та їхніх функцій, а складніша й досконаліша сукупність кількох сутностей. Фізичне тіло – це лише одна з кількох, третя, нижча частина системи, друга і перша частини – це душа і розум. Людина створена за образом і подобою Божою, тобто душа людини – це подоба душі невидимого Бога – вона так само, як Він, відчуває й переживає, а розум – це частинка-образ Божественного Розуму, здатна мислити, як Він, і закладена в душі. Функція розуму – думкоутворення й мислення, його суть – це “я” людини, її здатність мислити. Функція душі – це відчуття, зокрема й страждання; функція тіла – це відчуття, зокрема болю.